Завдяки самобутньому таланту режисерів та особливій грі акторів у світі сформувалися кінематографічні школи, кожна з яких має свою специфіку.
На батьківщині кінематографа кіно ніколи не було в занепаді. Французьке кіномистецтво є одним з найповажніших у світі. Сучасні риси французького кіно сформувалися після Другої світової війни — це виключна витонченість гри акторів, психологізм подій, увага до найменших деталей, тісний синтез із музикою, драматизм сюжетів плюс своєрідна французька пікантність, майстерність операторів, що створює художню красу зйомок. І в усьому почуття міри і стилю. З-поміж французьких режисерів найвідоміші Жан-Люк Годар, Люк Бессон, Жан-П’єр Жене, Франсуа Озон та інші. Популярні актори — Жан Рено, Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, П’єр Рішар, Одрі Тоту, Софі Марсо, Крістіан Клав’є, Матьє Кассовітц і багато інших.
Справжнє кіно — це мистецтво, що потребує майстра, який знає свою справу. Жан-П’єр Жене понад 20 років по зернині збирав ідеї, щоб створити фільм «Амелі». У цьому кінотворі відчувається рука Майстра — з винятковим почуттям смаку, стилю й міри. Це сучасна романтична казка про юну парижанку Амелі Пулен, не позбавлену, звичайно, різних дивацтв. Незрозумілі, на перший погляд, вчинки тихої і самотньої дівчини, що живе у світі своїх фантазій, змінювали життя абсолютно різних людей, даруючи їм щастя й розфарбовуючи навколишній світ яскравими, запаморочливими фарбами. Амелі прагнула стати для оточуючих своєрідною феєю, поки сама не знайшла довгоочікуване щастя з теж незвичайним хлопцем Ніно (він колекціонував невдалі знімки з кабінок «термінового фото»). У французькому кіно режисери надають музиці значення нарівні з сюжетом. Адже без неї навіть найкращі сцени стануть безликими й нудними. Музика Яна Тирсена до «Амелі» має той самий, споконвічно французький, шарм.
Італійський кінематограф завжди був самобутнім і неповторним завдяки високому «авторському» кіно таких режисерів, як П’єр Паоло Пазоліні, Федеріко Фелліні, Бернардо Бертолуччі, Лукіно Вісконті й Мікеланджело Антоніоні, з творчістю яких пов’язане не тільки італійське, але й світове кіномистецтво в напрямах філософського, поетичного кінематографа. Фільми цих режисерів, сповнені абстракцій, метафор, містики, назавжди ввійшли до золотого фонду світового кіно й стали джерелом натхнення для нових поколінь режисерів.
Також італійське кіно — це легкість, непередбачуваність, почуття гумору, які у творах видатних режисерів змішуються з певною часткою філософії. Це кіно як ніяке інше просякнуте рисами національного характеру.
У сучасному італійському кінематографі режисери намагаються висловити своє розуміння того, що відбувається, усвідомити свої громадянські права й обов’язки, місце людини в сучасному соціумі. Останніми десятиліттями в ньому дедалі чіткіше звучать гуманістичні акценти: про спільні тривоги людства, проблеми еміграції, глобалізації тощо.
Серед видатних італійських акторів слід згадати Софі Лорен, Джину Лоллобриджиду, Марчелло Мастроянні, Адріано Челентано.
Фільм «Життя прекрасне» (1997) режисера Роберто Беніньї — світла картина на тему Голокосту, про добро і гуманізм. Під час Другої світової війни в Італії до концтабору були відправлені євреї — батько і його маленький син. Дружина, італійка, добровільно пішла слідом за ними. У таборі батько, щоб урятувати сина, розповів йому, що все, що відбувається навколо, є дуже великою грою за приз (справжній танк, що дістанеться тому хлопчикові, який зможе не потрапити на очі наглядачам). Він зробив усе, щоб син повірив у гру й залишився живий, ховаючись у бараку.
Якщо йдеться про американський кінематограф, здебільшого спадає на думку слово «Голлівуд». І справді, Голлівуд — це гігантська кіноіндустрія, що розповсюдила свій вплив на весь світ. Щонайперше, голлівудські картини — це блокбастери із захопливими сюжетами, неймовірними спецефектами, безвідмовними монтажними прийомами тощо. Голлівуд має значний вплив і на кінематограф інших країн — його фільми задають моду в багатьох жанрах кіно, виборі сюжету, створенні іміджу фільму для рекламної кампанії.
Нині Голлівуд — це група великих кінокомпаній — мейджорів: Columbia Pictures, 20th Century Fox, Warner Bros., Paramount Pictures, Universal Studios, Walt Disney Company, SONY Pictures, Metro Goldwyn Mayer (MGM), на яких переважно зосереджено кіновиробництво Голлівуду. Разом фільми цих кіностудій забезпечують до 90 % касових зборів у США.
Часто Голлівуд звинувачують у штампуванні однотипних фільмів, якісних, але знятих за стандартними рецептами, позбавлених нових творчих ідей, будь-якого авторського стилю і розрахованих щонайперше на комерційний успіх. Незважаючи на це, голлівудські стрічки дуже популярні, адже реалізують саму суть кінематографа — видовище. Кінематографісти і продюсери насамперед ставляться до кіно як до способу самореалізації, вони захоплені історією картини, її персонажами і прагнуть створити якісний твір, розповісти історію за допомогою екрана. І, можливо, саме тому попри розмах американської кіноіндустрії в ній вдалося зберегти творче, художнє ставлення до процесу створення фільму.
Історично кінематограф Голлівуду — продюсерський, зорієнтований на створення касових фільмів для масового прокату. Випуск кожної голлівудської картини супроводжується великою маркетинговою підготовкою, адже прокатна доля фільму визначається не тільки якістю картини, але й грамотністю маркетингової стратегії. І саме продюсер, крім організації виробництва фільму, розробляє рекламну стратегію впродовж усього виробничого процесу. До моменту здачі фільму продюсерський колектив уже чітко уявляє, що в картині може максимально зацікавити майбутнього глядача і як найкраще презентувати новий кінопроект аудиторії.
Рекламна кампанія продумується до найменших деталей. Найважливішим етапом у ній є виробництво відеороликів (трейлерів), що планується запускати на телебаченні, як своєрідні «нагадування» про новий кінопроект, що найближчим часом буде демонструватися в кінотеатрах. Виробництво трейлерів у США вже давно є окремим мистецтвом, існують навіть спеціальні кінокомпанії, так звані трейлерхауси, що займаються виключно монтажем трейлерів до фільмів. Саме в таких компаній західні продюсери, як правило, замовляють трейлери до своїх картин.
Прибуток від кінопроекту — це не тільки прибуток від прокату, але й дохід від тематичних парків, парків розваг, величезного ринку супутньої продукції: різних іграшок, сувенірів, комп’ютерних ігор за мотивами кінокартини, предметів одягу тощо.
Але американське кіно — це не тільки кіноіндустрія Голлівуду, це й розвинута система незалежного кіно (культові стрічки, творчі експерименти тощо), яке створили ентузіасти без залучення великих кінокомпаній.
Це кіно досить популярне і заслужило світове визнання, не раз перемагаючи на міжнародних конкурсах і фестивалях. У цих фільмів зазвичай менші бюджети і вони рідко (але таке все ж буває!) стають блокбастерами, проте їх автори вільніші та сміливіші у виборі сюжетів і частіше експериментують. Ці кінороботи — від стрічок, увінчаних «Оскарами», до суперечливих картин — змінювали правила гри в кінематографі, визначали обриси сучасної кіноіндустрії і поп-культури в цілому. З-поміж найвідоміших картин цього кіно «Амадей» (реж. Мілош Форман); «Термінатор» (реж. Джеймс Кемерон), «Хоробре серце» (реж. Мел Гібсон); «Той, що танцює з вовками» (реж. Кевін Костнер); «Володар перснів: Братерство персня» (реж. Пітер Джексон); «Мала на мільйон» (реж. Клінт Іствуд) та багато-багато інших захопливих кінотворів.
На Голлівудській Алеї Слави встановлено близько 2500 зірок з іменами видатних митців - фахівців різних професій. Зірки поділяють на категорії: за заслуги у сфері кіно вручають зірку- «кінокамеру»; зірку — «театральну маску» — тим, хто відзначився в театральній галузі; тим, хто зробив значний внесок у розвиток галузі телевізійного мовлення, вручають зірку зі знаком «телевізор»; за заслуги в індустрії звукозапису — зі знаком «фонограф»; також є зірка зі знаком «радіомікрофон» — за внесок у галузі радіо. Таким чином, охоплено майже всі сфери, де може проявитися по-справжньому творча особистість.
Видатні досягнення були і в американському анімаційному кіно. Одну з найбільших корпорацій індустрії розваг у світі — The Walt Disney Company(Волт Дісней Компані) — заснували в 1923 році брати Волтер і Рой Діснеї. Серед перших анімаційних творів Волта Діснея була серія фільмів «Аліса в Країні мультиплікації» (1926—1927) за мотивами книги Льюїса Керролла «Аліса в Країні чудес», фільми про Міккі Мауса (художник-аніматор Аб Айверкс).
Широковідомі діснеївські цикли мультфільмів «Кумедні симфонії» (понад 70 серій), серед них такі шедеври, як «Танок скелетів», «Гидке каченя», «Троє поросят». У них з’являються улюблені герої глядачів — собачки Плуто і Гуффі, качка Дональд Дак та ін.
Великої популярності набули повнометражні анімаційні стрічки Діснея «Білосніжка і семеро гномів» (1937), «Піноккіо» (1940). Свідченням визнання титанічної праці мультиплікаторів була нагорода «Оскар», присуджена музиці Лі Харлайна, Поля Сміта і Неда Вашингтона до мультфільму «Піноккіо».
Ще ціла низка повнометражних мультфільмів: «Дамбо» (про циркове слоненя, яке навчилося літати), «Бембі» (про пригоди маленького оленяти), «Попелюшка», «Пітер Пен», «Спляча красуня», «Сто один долматинець» — стали класикою мультиплікаційного кіно.
Компанією було відкрито розважальні комплекси з атракціонами «Діснейленд-парк» (1955, м. Анахайм неподалік м. Лос-Анджелеса), «Всесвітній центр відпочинку Волта Діснея» (1971, м. Орландо, штат Флорида), «Євродиснейленд» (1992, м. Париж) та ін. Там відвідувачі, оточені персонажами з улюблених мультфільмів, поринають в атмосферу незабутнього свята і казки.
Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик міститься в Болівуді в мегаполісі Мумбаї. Болівуд —найбільша кінофабрика світу: за рік тисяча фільмів і три з половиною мільярди проданих квитків (Голлівуд відстає на один мільярд). Індійське кіно має величезну кількість своїх шанувальників у всьому світі. Сюжети фільмів побудовано на коханні, ненависті, злочинах, помсті, у них завжди перемагають істина, любов і краса. Це світ надії, яскравих кольорів, позитиву, невинності та казок. У фільмах поєднано комічні, романтичні, драматичні сцени та елементи «болівудського вестерну». І, звичайно, відмітна риса індійського кіномистецтва — це багато пісень і національних танців, завдяки яким практично кожен фільм можна зарахувати до жанру мюзиклу. Артисти зазвичай багато танцюють і виконують велику кількість вокальних номерів (пісні співають актори чи здебільшого професійні співаки). У рекламних цілях саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони часто стають самодостатнім продуктом. Це символізує, що фільм буде приречений на успіх і, швидше за все, це буде «болівудський блокбастер».
Інший погляд на світ, інші ракурси, ритми й динаміку відкриває західному глядачеві азійський кінематограф, перш за все кінематограф Японії, Китаю, Кореї, Гонконгу тощо, який зараз переживає справжній бум. В азійських фільмах простежується одна спільна властивість: вони просякнуті національною культурою і самобутністю, які є джерелом натхнення сюжетів, а все запозичене переробляється і подається через призму місцевих звичаїв і традицій.
Зокрема, багато японських фільмів, зважаючи на особливості національної культури, відомі і зрозумілі лише вузькому колу шанувальників. Багато в чому на японський кінематограф вплинув традиційний театр. Візуальний ряд непоспішний і споглядальний, що дивує західних глядачів, які звикли до активних дій і частої зміни картинки. Це кінематограф не дії і слів, а образів, що й обумовлює часте мовчання героїв картин, які інколи впродовж фільму не вимовляють жодного слова. Образам японського кіно не характерний активний вияв емоцій — їх герої в діалогах рідко переходять на крик і майже ніколи не сміються. Японське кіно подарувало світу одного з кращих режисерів XX століття Акіра Куросаву і одного з кращих акторів Тосіро Міфуне
Динамічна і водночас глибока кінострічка «Сім самураїв» (реж. Акіра Куросава), яка стала основою для численних римейків, оспівує доблесть, мужність і силу згуртованої групи самураїв перед страшною небезпекою. За сюжетом, жителі села наймають сімох самураїв, щоб захистити своє поселення від набігу жорстоких розбійників. Воїни не тільки беруть участь у захисті селян, а й вчать їх основ військової справи та допомагають будувати укріплення.
Разом з тим яскравою рисою азійського кінематографа є наявність сцен із презентацією різних видів східних бойових мистецтв. З-поміж відомих акторів, які активно популяризували це мистецтво в кіно, — Джекі Чан та Брюс Лі.
Дивна казка про Тигра і Дракона («Тигр, що крадеться, дракон, який зачаївся», реж. Енг Лі), знята в жанрі китайського бойового фентезі з усіма характерними «прийомами» — майстрами кунг-фу, які літають, витончено поставленими сценами битв, прекрасно розкрила екзотичні особливості китайської поетики. Цей фільм наробив багато галасу в кінематографічному світі: отримав безліч кінонагород, зокрема чотири «Оскари», і став дуже успішним комерційним проектом, касові збори якого сягнули понад 100 млн доларів.
За сюжетом фільму, легендарний майстер бойових мистецтв Лі Мубай залишає шлях воїна, передає магічний меч «Зелена доля» на зберігання своєму товаришу й занурюється в медитацію. Однак меч викрали таємничі зловмисники. І на горизонті з’являється зловісна фігура давнього супротивника — жінки, яка розправилася свого часу з учителем Лі Мубая. Тож майстер вирушає на пошуки меча й безжальної вбивці, натрапляючи на шляху на підступність, магію, силу і любов...
Кінофільм «Тигр, що крадеться, дракон, який зачаївся» (реж. Енг Лі, за бажання).
Але нині ми найбільше чуємо про кінематограф Японії не як про прем’єри фільмів, а як про нові, що вийшли в прокат або з’явилися в Інтернеті, мультфільми, зроблені у стилі аніме. Цей вид кінематографа «заразив» своєю фантастичністю все сучасне молоде покоління.
Анімаційне кіно з’явилося в Країні Вранішнього Сонця ще на початку XX століття. І зараз японські повнометражні «мультики» є, мабуть, найпопулярнішими у світі. Своїм визнанням вони багато в чому завдячують видатному майстру Тедзука Осаму, якого називають японським Діснеєм. Саме він створив той характерний стиль зображення особи зі збільшеними і сильно деталізованими очима, зіницями, повними відблисків, округлою головою, маленьким носом, спрощеною формою тіла, вираженням емоцій за рахунок використання міміки й голосу. Важливою ознакою японських мультфільмів є те, що, за невеликим винятком, аніме розраховано на дорослу аудиторію.
Із часів появи кінематографа постало питання про якісну оцінку фільмів загалом і праці окремих членів знімальної групи зокрема. Одним з об’єктивних показників успіху фільму є касовий збір з його прокату. Проте вважати цей показник єдино правильним — помилка, адже всі фільми перебувають у різних умовах: одні добре розрекламовані й анонсовані — для інших навіть не виготовлено якісних афіш, в одних фільмах знімаються зірки — інші створили кінематографісти-початківці. Крім того, національні й культурні особливості фільму можуть впливати на його популярність. І всі ці показники свідчать про успіх картини в цілому, а не про внесок окремих членів групи.
КОЛЕКТИВНИЙ ПРОЄКТ "Мандри до відомих кіномистецьких шкіл"
Коментарі
Дописати коментар